Не так давно ми святкували день народження моєї невістки. Аліна ніколи не була до мене привітною, і я відповідала їй взаємністю. На свято прийшли всі наші родичі: від бабусь і дідусів до племінників і самої іменинниці. Кожен з родичів вважав своїм обов’язком привітати мого чоловіка з днем народження його сестри і з захопленням говорив про його щедрість.
Ми з чоловіком приймали привітання і нічого не могли зрозуміти. Ми тримали в руках конверт з подарунком у п’ятсот злотих. Думаю, подарунок був нормальним для такого свята, але навряд чи його можна було назвати дуже щедрим. Все стало зрозуміло, коли теща почала вітати іменинника з днем народження.
– Марку, сьогодні день народження твоєї сестри. Вона досі неодружена і не має партнера, тож ти, як старший брат, маєш піклуватися про неї та оберігати її. У тебе тепер є дві квартири, тож одну з них ти подаруєш Аліні”
Всі присутні почали аплодувати, а я ледь не впав зі стільця, бо не очікував такого нахабства. Але це ще не все.
– Брате, ти мене поселяєш у новобудову! А коли я можу в’їхати? – Вирішив я прояснити ситуацію.
У нас з чоловіком було дві квартири. Одна дісталася мені у спадок від бабусі, ми зробили там косметичний ремонт і здаємо її в оренду. Грошима, які ми отримуємо за оренду, ми виплачуємо іпотеку за квартиру в новобудові. Ми фактично живемо там. Моя дружина не має жодних прав на успадковану мною квартиру, я планував передати її нашій дитині, про невістку не може бути й мови.
– Забудь про це, тому що квартира, яку ми винаймаємо, моя, а квартира, про яку ти мрієш, належить тільки нам.
– Дитино, ти дуже помиляєшся, тому що ти дружина мого сина, тому все ваше майно є вашою спільною власністю і розпоряджатися ним повинен твій чоловік.
– Я не заперечую, ти можеш розпоряджатися, як хочеш, але без використання моєї власності! – Марку, ти маєш щось сказати.
– Кохана, ми з тобою заробимо більше грошей і купимо ще одну квартиру, і подаруємо її Аліні, у неї сьогодні день народження.
– Ти це серйозно? – Здивувався я. – Якщо хочеш, можеш подарувати сестрі частину нашої спільної квартири, але тільки після того, як подаси на розлучення!
– Як тобі не соромно так розмовляти з чоловіком? Якщо ти хочеш розлучення, ти його отримаєш! Синку, я думаю, що тобі треба збирати речі і повертатися до мами, а ти, ти підлий і хитрий! – сказала мені мама мого чоловіка.
Після її слів я пішла з божевільні, бо не хотіла бути однією з тих, хто вважає, що має право розпоряджатися моєю власністю.
