Одного вечора мій син прийшов додому, а ні дитини, ні дружини там не було. Він подзвонив їй, але вона не взяла слухавку.
Як вона могла так з ним вчинити, адже він утримував її і дитину.
Вона забрала з собою мою онуку, а їй ще й чотирьох років не виповнилося! І куди вона хотіла забрати дитину? Щоб вона жила з батьками! А що, у неї не було нормального життя?
Можете запитати Моніку. Вона моя свекруха, сподіваюся, вже покійна. І вона вигадала, що я така.
Це все неправда! Головною перевагою мого чоловіка було те, що він працював і платив за квартиру, нібито для того, щоб утримувати нашу сім’ю. Раніше ця квартира належала його бабусі. Його мати дозволила нам там жити.
Звичайно, треба визнати, що в інших такого не було на початку. Але і тещі з пекла у них теж не було….
На початку я чула від чоловіка лише заспокійливі слова: “не бери близько до серця”, “та яка тобі різниця, що вона тобі говорить”. Найголовніше, що я так не думаю і не кажу тобі таких речей”.
Звичайно, але це було до народження доньки. До того, як народилася його донька.
-А якщо мати прийшла, то що з того! Прийшла, значить прийшла, вона краще знає, коли їй приходити! Нічого страшного не сталося.
Але це так:
-Чому ти вчора не помила посуд? Яка з тебе господиня, вже третя година, а в тебе навіть супу немає! Ти справді хочеш сьогодні повечеряти? О сьомій?! І навіщо ти випрала штори? Вони були чисті! Навіщо ти купила запечену шинку? Ти не маєш ніякого відношення до грошей!
Правильно, моя свекруха або “тільки” приходила в гості, або щоб навчити мене складати виделки і ложки, або щоб навчити мене мити каструлю. А ще вона мало не навчила мене прати шкарпетки.
Як розсудлива людина, я, звісно, нічого не робила, щоб висловити своє невдоволення постійними нотаціями свекрухи. Це дратує, коли тебе постійно “повчають”.
І тому чоловік одразу ж кілька разів зробив мені зауваження:
-“Чому ти так різко відповідаєш мамі! Вона ж тебе любить, все для тебе робить – а ти? А щодо запеченої шинки, яку ти купила, він, звісно, має рацію – ти зараз у декреті, а я мало заробляю, тож варто зекономити кілька копійок.
Досі пам’ятаю, як мені було боляче, і це було сказано в присутності свекрухи.
-Я не буду прописувати онуку тут, – сказала якось свекруха, – а якщо я захочу продати квартиру, а з дитиною це буде не так просто. Ти прописана з батьками, то й доньку пропиши туди.
Це добре. Але після цього ми не зможемо прописатися в поліклініці (через район), а що робити з дитячим садочком? Возити доньку на інший кінець міста?
-Вони ще маленькі. З вами нічого не станеться, якщо ви відвезете її на інший кінець міста. Навпаки, це буде своєрідним тренуванням для вас – це корисно”, – відповіла свекруха.
А днями я запитала чоловіка:
– “Коханий, мені потрібні гроші, щоб з’їздити в місто і купити доньці нове взуття на осінь. Мої, до речі, теж в занедбаному стані….
– “А де ти взяла гроші, кохана?” – відповідає чоловік.
-Які гроші? -запитую я, спантеличена.
-А кишенькові гроші, які ти отримуєш на дитину? Куди ти їх поділа? – запитує чоловік заспокоєно.
А хіба це нормально, адже я також купую продукти, які він їсть сам. І тепер він питає мене, де ті нещасні кишенькові гроші.
А потім питають, чому я не захотіла жити з таким чудовим чоловіком. Напевно, я була дурепою, якщо одного дня зібрала всі свої речі (яких, до речі, було не так вже й багато) і втекла з цієї “милої” сім’ї.
