Марія, молода і красива, чекає свого хлопця з армії. Вона мріє зустріти його на залізничному вокзалі і про красиве весілля, яке вони відсвяткують. Ще півроку, і Давид завжди буде поруч. Але все склалося не так, як вона мріяла. Одного разу друг її коханого запросив її на каву в кафе, щоб поговорити про Давида. Марії не подобався його друг, але відмовити було неввічливо. Тож вона прийшла. Вони сиділи, пили каву, і дівчині стало погано. Руки і ноги здавалися їй не своїми. Друг її коханого, Джон, уважно стежив за кожним рухом Марії. Потім він підвівся, взяв дівчину за руки і майже самотужки потягнув її до виходу. Більше Марія нічого не пам’ятає.
Вона прокинулася, повернула голову, в середині все похололо. Поруч з нею спав Джон. Тільки тепер Марія зрозуміла, чому він запросив її на побачення. Очевидно, він щось підсипав їй у каву там, у кав’ярні. Вона встала і пішла. Вдома вона сказала батькам, що їде в інше місто, а потім повідомить, де вона.
П’ятдесят років потому. Марія вже не впізнає в собі ту красу, якою була колись. Сьогодні їй сімдесят років. Вона живе сама у своїй квартирі. До неї не приходять діти. Марія так і не змогла полюбити свого сина, який народився після тієї ночі з Іваном. Хлопчик відчував холод до матері, тому в сімнадцять років пішов вчитися до школи. Більше вона ніколи не чула про нього.
У цей час Марія зустріла чоловіка, з яким нарешті знайшла своє щастя. У них народився син Віктор. Всю свою нерозтрачену материнську любов Марія зосередила на молодшому синові. Вона не усвідомлювала, що він росте егоїстом. Віктор покинув батьків у віці двадцяти років у пошуках кращого життя. Чоловік Марії раптово помер п’ять років тому.
Тепер Марія сидить на самоті, дивиться на фотографії і сумує за минулим, якого не повернути. Тільки зараз вона згадує свого старшого сина і те, як ставилася до нього. Як склалося його життя, чи пам’ятає він свою матір? Марія сиділа і молилася, просила прощення за гріхи, які скоїла в своєму житті. Шкода було, що вона не змогла змінити своє життя. Тоді все було б по-іншому.
