Я втомився від сімейного життя. Мені 48 років. Сьогодні я абсолютно вільна жінка. У мене немає чоловіка. Я була заміжня чотири рази, і кожного разу я була ініціатором розлучення. Зараз я відчуваю себе успішною і реалізованою жінкою. У мене багато шанувальників, але я не поспішаю починати нові стосунки. Я вважаю, що у стосунках має бути тепло. Якщо немає тепла, то який сенс у стосунках?
Я не думаю, що розлучення – це те, чого треба соромитися. Набагато гірше жити з кимось і робити вигляд, що все добре. Якщо ви перестаєте любити один одного в шлюбі, навіщо вам залишатися разом? Можна розійтися і шукати своє щастя.
Проте всі, кого я знаю, мають дещо інший погляд на це питання. Майже всі мої подруги зациклені на шлюбі та родині. Чоловіки це відчувають і користуються цим. Вони маніпулюють такими жінками, бо вірять, що ті нікуди від них не підуть. За моїми спостереженнями, жінки схильні йти на компроміси, а чоловіки стоять на своїй думці. Чоловіки зазвичай егоїстичні і користуються цим. Жінка для такого чоловіка – як прислуга. Можливо, жінки занадто поступливі у стосунках і дозволяють чоловікам бути такими. Але це ненормально!
Моє щастя не залежить від того, чи є поруч зі мною чоловічі штани. Якщо чоловік мене не влаштовує, я одразу розриваю стосунки. Я не терплю співжиття, зневажливого ставлення чи звинувачень.
Відразу хочу сказати, що всі мої шлюби були успішними. Вони багато чому мене навчили і допомогли просунутися в кар’єрі.
З моїм першим чоловіком, з яким я познайомилася в коледжі, у нас було велике кохання. Але він виявився занадто ледачим, що мене зовсім не влаштовувало. Я одразу ж кинула на стіл документи на розлучення і попрощалася з коханим.
Після цього я стала трохи обережнішою. Я судила про своїх шанувальників не тільки за їхніми почуттями, а й за їхніми вчинками.
У другому шлюбі я народила дитину. Після розлучення чоловік подарував мені квартиру. Мої подруги не можуть зрозуміти, як я це роблю. Кажуть, що я не ціную чоловіків. Я їм кажу, що вмію себе любити.
Я навіть пишаюся тим, що чотири рази була заміжня. Щоправда, деякі мої подруги досі неодружені. Вони називають мене безвідповідальною. А хіба любити себе – це безвідповідально? Мені не потрібен чоловік, який грає роль пристойності. Я вважаю, що чоловік повинен підтримувати жінку, захищати її. Якщо він цього не робить, то для чого він тоді потрібен?
