Я одружений вже 15 років, у нас з дружиною двоє дітей, але в останні роки наші стосунки ніколи не були схожі на шлюб. Ми майже не сваримося, а живемо як сусіди по квартирі.
Кілька місяців тому я зустрів жінку, в яку відразу закохався. Вона знала, що я одружений, але це нас не зупинило. Потім ми зрозуміли, що нам не вистачає нормального життя. І ми хотіли бути більше, ніж просто коханцями.
Я не відкладав розмову з дружиною. Я пояснив їй, що кохаю іншу, але це не змінює того факту, що я батько. І я не перестану допомагати дітям.
Вона вислухала мене і допомогла зібрати речі. Потім я сказав їй, що в цьому немає необхідності і що я не візьму з собою стільки речей.
– Ти щойно сказала, що приглянеш за дітьми. Я теж спакую їхні речі. Вони житимуть з тобою і твоєю новою дружиною. Я молода, хочу влаштуватися, знайти чоловіка, а діти будуть мені заважати. Коли влаштуємося, тоді й вирішимо, що робити з дітьми.
Я помовчав кілька хвилин, не знаючи, що сказати. Потім вона додала: “Ти думав, що я така дурна і не помічала? Тепер моя черга відпочивати і будувати романтичні плани на життя!”
Я розгубився, бо був упевнений, що моя кохана дружина не зрадіє появі двох дітей, та ще й від іншої жінки, але моя дружина теж не збиралася відступати, вона була налаштована серйозно.
Що ж було робити?
